Музичне мистецтво: Мистецтво ПО-18-1,2,3/9

Підручник О. В. Гайдамака «Мистецтво 10 (11) клас» - параграф 24 ( стор. 167-186) написати конспект. Конспект буду перевіряти!!!!
ПЗ 3 тема «Характеристика архітектури: Борисоглібський собор та П’ятницька церква в Чернігові; Собор Святої Софії у Києві; Собор Святого Юра у Львові.» створити презентацію (можна взяти яку завгодно архітектурну споруду на території України, не тільки ті які запропоновано)
ПЗ 4 тема «Дослідіть творчість одного з Українських митців. Презентуйте результати дослідження» презентаці
Там де дослідити українських митців мається на увазі дослідити митців образотворчогом мистецтва!

За цим посиланням здобувачі освіти можуть переглянути свої роботи по ПЗ (Характеристика архітектури України" (якщо ви не побачили свою презентацію, напишіть будьласка в коментарі). Також на цій сторфнці нижче журнали ваших груп, там ваші оцінки, перевірте!!!! чи є у тих хто щробив роботц оцінка, бо презентацій дуже багато!!!!
https://youtu.be/oUYjFYC305I

За цим посиланням здобувачі освіти можуть переглянути відио-лекцію на тему "Візуальні образи українського мистецтва". У вас є можливість залишити свій коментар, або залишити свої питання?
https://www.youtube.com/watch?v=9jWiRlpKBvg

ВІЗУАЛЬНІ ОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Україна має значні здобутки в галузі образотворчого мистецтва, яке активно розвивається від часів Київської Русі, прийняття християнства візантійського обряду і, відповідно, – здобуття та осмислення цього художнього надбання. Адже українські митці здійснили власну інтерпрета- цію візантійського досвіду, зокрема, поєднання в одному ансамблі мозаїк і фресок – самобутнє явище художньої культури Київської Русі, невідоме Візантії. А копіювання візантійських зразків іконопису дало змогу місце- вим живописцям швидко засвоїти канони малювання ікон і на їх основі створити власну оригінальну школу іконопису. Зокрема, київський стиль написання ікон нагадує стиль мозаїк та фресок: вони мають вишуканий колорит зі складною символікою кольорів. У центрі – прекрасні, сповнені високої духовності образи Ісуса Христа, Божої Матері, святих. Видовжені фігури на золотому тлі (символ Царства Небесного), обличчя з глибоким поглядом великих очей, німб навколо голови – усе це мало справляти враження нереального, невагомого, неземного.

Яскравими спалахами розвивалось на теренах України графічне мистецтво. Завдяки тому, що князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі бібліотеку, активно формувалося книготворення. Рукописні книжки прикрашали мініатюрами, заставками, кінцівками, ініціалами. На західноукраїнських землях за часів польсько-литовської доби було створено знамените Пересопницьке євангеліє – перший переклад тексту Святого Письма на тогочасну українську мову. Розвивалося книгодрукування, разом з яким набуло популярності мистецтво гравюри, яке просто розквітло в часи козацько-гетьманської держави. Популярними були гравірувальні листи – рисовані компліменти, які складалися переважно з віншувальних малюнків і були дуже затребувані в українському суспільстві, зокрема серед козацької старшини чи духовенства.

Справжній ренесанс пережило на початку ХХ століття мистецтво графіки, яке предствляло органічне поєднання загальноєвропейських тенденцій і глибоко національних рис. Наприклад, видатний український графік Георгій Нарбут узагальнив і трансформував у своїх роботах культурний досвід українського бароко, російського класицизму та мову модерну з її примхливістю та химерністю, переклавши їх на українську тематику. На обкладинках журналів «Мистецтво», «Зоря», «Солнце труда» він малював постаті козаків-бандуристів, стилізовані квіти, зображував деталі українського народного орнаменту й об’єднував їх чіткою графічною логікою вєдине гармонійне ціле. Визначним досягненням Нарбута і всієї україн-ської графіки є його «Українська абетка», де митець досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. Він об’єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і західно-європейських майстрів шрифту. Митець перший в Україні проголосивпринцип архітектурної побудови книги як єдиного цілісного мистецькогоорганізму. Від оповідного супроводу тексту ілюстраціями він перейшов до співтворчості з автором книги, до відтворення духу й змісту тексту засобамиграôічного мистецтва.

З появою комп’ютерних інформаційних технологій революційних змін зазнало графічне мистецтво, надзвичайно збагатилися його форми й засоби. Сучасна електронна книжка – безмежна база даних, вона може розростатися як гіпертекст, в умовах інтерактивної діяльності читач здатний збільшувати або зменшувати шрифт, збагачувати літературний текст графічною, звуковою та анімаційною інформацією.

Українська скульптура-особлива сторінка українського мистецтва. Великого розвитку це мистецтво набуло в період ренесансу і бароко. Зокрема, в оздобленні багатьох споруд Львова значну роль відігравала декоративна скульптура. У цьому місті місцеві митці творили поряд із митцями з різних європейських країн, творчо переосмислюючи стильові впливи західного мистецтва на національному грунті. Зокрема, під впливом мистецтва Відро- дження в ХVІ столітті виникає скульптурний портрет, що набув поширення в надгробних пам’ятниках.

Скульптори Західної України працювали в мармурі, відливали метал, різьбили камінь. Яскравою пам’яткою доби бароко є каплиця Боїмів у Львові (скульптор Галуш Пфістер), фасад якої вкрито скульптурамиу два яруси, а інтер’єр просто вражає пишністю і багатством різьблення по каменю. У скульптурі яскраво виявився дух поривання та неспокою, характерний для мистецтва бароко. Наприклад, творам Йоганна Георга Пінзеля властиві підвищена емоційність і динамізм, надання формам життєвих рис, експресія. Герої майстра (переважно з біблійних сюжетів) перебувають у русі, несподіваних ракурсах; у позах, жестах і виразах облич утілено різноманітні емоційні стани.

У Центральній Україні барокова скульптура (здебільшого дерев’яна) виявилася переважно як декорація архітектури або дерев’яне різьблене обрамлення ікон, вівтаря і навіть створення цілих іконостасів, які в цей період розвинулися в багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючись угору аж до висоти найвищої церковної бані. Інколи вівтарні перегородки набували вигляду густо різьбленого дерев’яного мережива (часто позолоченого) – витонченого, вибагливого. Такі іконостаси збереглися в Єлецькому соборі і Троїцькій церкві в Чернігові та Преображенській церкві у Великих Сорочинцях.

У подальші періоди українська скульптура розвивалася в контексті поєднання впливів західноєвропейського мистецтва та місцевих традицій. Зокрема, помітні впливи: класицистичні-у монументальності й величності (пам’ятники графу Арману де Рішельє в Одесі, Григорію Потьомкіну-Таврійському в Херсоні, князеві Київської Русі Володимиру в Києві); реалістичні-у прагненні до більшої життєвої достовірності (Леонід Позен «Íа волах», «Скіô», «Запорожець у розвідці», пам’ятники Івану Котляревському, Миколі Гоголю); модерністські (творчість Олександра Архипенка, Івана Кавалеридзе (пам’ятник Тарасу Шевченку в Полтаві)).

Український живопис упродовж свого розвитку подарував світу справжні відкриття та яскраві перлини людської творчості. Яскравий сплеск національної самобутності властивий українському живописові козацько-гетьманської доби. Зокрема, тоді в цьому виді мистецтва виникали особливі жанри, у яких формувалися національні ознаки як у відтворенні образів, так і в доборі технічних прийомів. Наприклад, деякі ікони цієї доби хоча й написані на релігійні сюжети, але за манерою виконання наближаються до світських картин із властивими бароко ефектними позами, ошатним одягом, великою кількістю побутових деталей, пейзажем і натюрмортом. Наприклад, ікони Іова Руткевича інколи нагадують світські картини, на яких зображено реальних людей на тлі реальних краєвидів.

Досить цікавим явищем цього періоду є так звана портретна ікона. Такий тип ікон становлять, зокрема, «Покрови», у змісті яких релігійна тематика поєдналася зі світською. У них відтворено ідею державності українського народу: перебування під захистом Богородиці груп людей різних соціальних станів утілює ідею небесного заступництва не стосовно окремої особи, а щодо народу і держави. Лише в окремих із них, зокрема створених у козацькому середовищі, трапляються індивідуальні портретні характери: «Покрова» із Сулимівки та з Новгорода-Сіверського, «Покрова» з портретом Богдана Хмельницького.

У добу бароко паралельно з релігійною тематикою в малярстві широкого розповсю-

дження набуло зображення світського життя заможних громадян суспільства. Особливо це відобразилося у світському портреті. Найяскравіше український портретний живопис виявився в такому жанрі, як парсуна. Його національна особливість-тісний зв’язок з іконописом. Дуже популярними були тоді портрети Б. Хмельницького і козацької старшини. Портрети писали у трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на пов ний зріст. Останні були вельми репрезентативні, а поясні й погрудні – позначені простотою та суворістю художньої мови. В основі козацького портрета була потреба піднесення суспільного престижу, що поєд- нувалося з гуманістичним уявленням про гідність людини та її станову належність. Портретисти намагалися зазирнути у внутрішній психологічний світ людини, показати її характер, вдачу, індивідуальні якості. Тому митці зосереджувалися переважно на обличчі своїх персонажів. Одяг не відвертав уваги глядача.

Надзвичайну популярність мали в Украї- ні народні картини «Козак Мамай». Протя- гом XVIII століття зображення цього легендарного бандуриста можна було побачити в кожній українській хаті. Майстри малювали козака олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконницях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая своєрідним оберегом.

ХІХ століття-це щонайперше розквіт генія Тараса Шевченка, творча спадщина якого налічує понад 800 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах. На початку творчості в художньому доробку митця переважали портретний живопис і пейзаж. На засланні в оренбурзьких степах, незважаючи на заборону царя Миколи І Т. Шевченку «писати й малюва- ти», митець робить пейзажні замальовки графічними матеріалами. Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні та біблійні теми. Усім їм властиве глибоке психологічне трактування образів. Т. Шевченко також визначний художник-графік, один із перших офортистів України.

Український живопис цього часу-це також роботи художників Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка та ін. М. Пимоненко був визначним майстром побутового жанру. Багато уваги митець приділяв етнографічним особливостям тогочасного селянського побуту. Портрети Олександра Мурашка-«документи» людської душі. Перебуваючи в Парижі, митець цікавився імпресіоністичними експериментами. Це, зокрема, знайшло відбиток у збагаченні кольорової гами творів, тонкому нюансуванні кольору або застосуванні контрастів.

Дещо пізніше, ніж у Західній Європі, в Україні на межі століть з’явилися художники-імпресіоністи, які прагнули витончено передати у своїх творах особистісні враження і спостереження. Ці ідеї притаманні творчості Архипа Куїнджі та Фотія Красицького. Творцем імпресіоністичного пейзажу став Микола Бурачек, ідеї символічного імпресіонізму розвивав Олекса Новаківський.

Якщо імпресіонізм надав змогу відтворити світлоповітряний простір, наситити його багатобарв’ям природних фарб, то модерн став наступним кроком на шляху осягнення закономірностей декоративності.

У живописі модерну поєднались тематичність із декоративністю; пласка барвиста пляма, оконтурена звивистою лінією, стала ознакою художньої форми новоствореного стилю. Картини поєднували в собі килимовість і поетичну сюжетність. Їхні герої вже не нагадували реальний типаж, а були умовними персонажами, носіями уявлень, переживань, передчуттів і вподобань творця картини-художника.

Знаним майстром нового стилю був Федір Кричевський. Він тяжів до синтезованих образів, що народжувалися як плід роздумів художника про долю народу, наслідок його серйозного вивчення народного мистецтва. Триптих майстра «Життя» («Любов», «Сім’я», «Повернення») – це історія селянської родини, яку художник оповідає піднесеною метафо-ричною мовою.

Школа монументального українського мистецтва початку ХХ століття була представлена творчістю Михайла Бойчука та його учнів. Вона надихалася формами візантійських ікон, релігійного ренесансу, живописного примітивізму без іменних українських малярів минулих епох. М. Бойчук започаткував новий напрям – неовізантизм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконопису з конструктивними особливостями візантійського живопису. Твори «бойчукістів», зокрема оформлення Київського оперноготеатру, – перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі. У цих розписах багато плакатності, помітні сильні впливи традицій ікони, лубка, народних картин, графіки й романтичних настроїв часу. На жаль, багато видатних представників і представниць української художньої спільноти (Михайло Бойчук і Софія Налепинська-Бойчук, Василь Седляр, Іван Падалка та інші) були знищені в часи репресій за «іконописний» формалізм і «буржуазний націоналізм».

Поряд із майстрами, творчість яких грунтувалася на реалістичних засадах, виступили художники, які здійснили власну мистецьку революцію, що «потрясла світ» раніше за соціально-політичні зрушення тієї доби. Рішуче відкинувши все традиційно-реалістичне, молоді бунтарі пішли на свідому реформу живописно-пластичної мови.

Молоді художники, представники українського авангарду, намагалися в нових естетичних формах розв’язати складні проблеми, що поставали перед суспільством. Ідеї, народжені на Заході, на теренах України – у Києві, Одесі, Харкові, – збагачувалися попереднім художнім досвідом, запліднювалися національними здобутками народного мистецтва, яке живило їх традиціями у формотворенні й колористиці. Українські художники прагнули наситити свої полотна барвистістю, почерпнутою з народної творчості. Тут не було прямих стилізацій, проте була ясна, ритмічна мова кольорів, які звучали локально, дзвінко. Таким чином, з’являлися нові стильові напрями, адекватні бурхливій епосі.

Зокрема, Олександр Богомазов, Давид Бурлюк, Олксандр Екстер репрезентували український кубофутуризм. Вони прагнули відтворити на полотні красу не побаченого, а відчутого, змоделювати нову реальність, далеку від звичної об’ємно-просторової основи. Її художній образ складався з певного набору образотворчих знаків – лінії, форми, кольору і площини, які у своїй сукупності мали розкрити внутрішню енергію, силу, ритми світу.

Багато хто із цих художників плідно працював у театрально-декораційному живописі (сценографії). Їм подобалося відтворювати атмосферу певної історичної епохи. Митці писали сцени життя як театралізованої вистави, тлумачили дійсність як суцільний театр, де панувала не повсякденність, а реальність вищого гатунку. Блискуче виявив себе у сценографії талант Анатолія Петтрицького, Олександри Екстер. Мисткиня уславилася своїми ескізами кос- тюмів і декорацій, у яких показала протистояння трагічних нерозв’язаних суперечностей, відчуття неможливості впорядкування світу, трепет перед нескінченним хаосом пристрастей і ворогуючих сил.

Яскравою художньою особистістю був Каземир Малевич, творець супрематизму – напряму авангарду, у якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур.

Український живопис епохи соцреалізму розвивався переважно під гаслом «мистецтво повинне бути зрозумілим широким масам». Отож усі прагнення до творчого експерименту, пошуку нових форм були фактично під забороною. Загалом в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до творення нового, «великого стилю», до монументалізації, філософського поглиблення й поетизації образів.

Особливо популярною була тематична картина з героями – сучасниками художників, наприклад, «Будівництво домни № 3» Олексія Шовкуненка «Дорога в колгосп» Миколи Бурачека та ін. Актуальною була історична тематика: Михайло Самокиш «В’їзд Б. Хмельницького до Києва 1648 року», «Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким» тощо.

Представники закарпатської художньої школи на чолі з Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм активно розвивали жанри пейзажу, натюрморту, портрета.

Особливий інтерес у мистецтві ХХ століття викликає народне малярство. Самобутність цього виду творчості полягає в глибоко національному прояві цінностей життя, привнесенні до живопису побутових атрибутів, активному декоруванні.

Серед видатних українських самородків ХХ століття, які уславили свою батьківщину далеко за її межами, є, зокрема, народні художниці Катерина Білокур з її безмежним і чарівним світом квітів, Марія Приймаченко, яка витворила фантастичних птахів та звірів, Марфа Тимченко родом зі славетної Петриківки, що дало їй змогу змалечку всотати все різнобарв’я і казковість неповторних розписів цього краю.

Сучасна українська мистецька спільнота працює в умовах цілковитої свободи творчості. Звичайно, художні пошуки не вкладаються в рамки якогось певного стилю, напряму чи методу. Ознакою часу стало поєднання фігуративного й абстрактного методів творчості, адже це надає художникам і художницям необмежені можливості для творчого самовияву.

Українське мистецтво також насичується ідеями західної культури. Так, суттєвим є вплив ідей сюрреалізму, оп-арту, поп-арту, концептуалізму. Відбувається постійний пошук нових форм, які виходять за межі традиційних понять «картина», «скульптура», «малюнок». Образотворче мистецтво ніби прагне злитися в єдине ціле з іншими видами художньої творчості: музичним, театральним, екранними мистецтвами. Дедалі частіше наші митці створюють інсталяції, перфоманси, асамбляжі тощо.

За цим посиланням здобувачі освіти можуть переглянути стислий зміст проведеного ПЗ з теми "Характеристика візуальних образів українського мистецтва" (гр ПО-18-1/9, ПО-18-3/9) https://www.youtube.com/watch?v=gSSt4QbvctY (ОБОВЯЗКОВО!!! перевірте чи у всіх хто здав роботу є оцінка!)

За цим посиланням здобувачі освіти можуть переглянути свої роботи по ПЗ (Характеристика архітектури України" ( ор ПО -18-2/9, ДО-18-1/9, ДО-18-2/9) https://www.youtube.com/watch?v=FY0fdbSn1BA

1. Ознайомитись з темою та написати конспект.

За цим посиланням здобувачі освіти можуть переглянуди відио лекції на тему "Музичне мистецтво України" https://www.youtube.com/watch?v=JntuiU4DXTQ

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ

Українська музична культура містить величезний пласт музичного ôольклору, якому притаманні національна самобутність і неповторність. Багато зразків прийшли до нас від східних слов’ян, які ще в дохристиянські часи мали багаті обрядові традиції, різноманітний музичний інструментарій. Твори різних фольклорних жанрів не записували, а, варіюючи, усно передавали від покоління до покоління, тому в зміненому вигляді традиції обрядових пісенних жанрів збереглися донині.
Музична культура Київської держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня, вона розвивалася під впливом європейської музичної культури, не втрачаючи, однак, власної самобутності.
З прийняттям християнства на українських землях упроваджувалися церковні піснеспіви, запозичені з Візантії. Головним осередком, де культивувався церковний спів, була Києво-Печерська лавра. Особливого розвитку набула на Русі музика дзвонів, що супроводжувала колоритним перегуком християнські свята, а також збирала народ на віче.

Дзвіниця Софійського собору. Київ
( Переглянути выдио https://www.youtube.com/watch?v=NX2yJ8TRwn0&t=107s)

Головна відмінність східнохристиянського – православного – музичного ритуалу від західнохристиянського –католицького – полягає у використанні виключно вокальної музики, хорового співу без акомпанементу (а капела). Це та багаті пісенні традиції народу сприяли активному розвитку українського хорового мистецтва, яке в різні часи да рувало світу справжні шедеври.
За часів Київської Русі панував знаменний розспів – одноголосний унісонний спів. Мелодії, запозичені з Візантії, змінювались під впливом місцевих народнопісенних традицій. Їх записували спеціальними знаками – крюками (від старослов’ян. крюк, знамя – «знак»). За відсутності лінійок висоту й тривалість звуків ôіксували тільки орієнтовно.

Крюкове письмо

Упродовж Х–ХVІ століть українськими землями прокотилися ідеї західноєвропейського Відродження, окремі спалахи якого були відчутні в церковній музиці.
Поступово монодичний (одноголосний) спів розвинувся в багатоголосний: виник партесний спів (від лат. «партії», «голоси»), у якому відбулося чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром: бас, тенор, альт, дискант. Тексти записували близькою народові слов’яноруською мовою, мелодії – не крюками, а вже новим «київським знаменем», тобто квадратними нотами на лінійках (з 2-ї пол. ХVІ ст.).

Київська «квадратна нота». Півчий рукопис

У надрах стилю бароко з його схильністю до пишності, помпезності, динамічності й святкової орнаментальності партесний спів досяг свого розквіту. Його музика творилася для виконання великим хором на 8–12 голосів або навіть двома хорами (до 48 голосів) без інструментального супроводу. Епізоди, що виконувалися соло і вокальним ансамблем (солістами), чергувалися з хоровими епізодами.

У партесній музиці важливе місце посідали колористичні ефекти, контрасти тембрових зіставлень, які створювали об’ємне відчуття простору. За образним змістом концерти умовно розподілялися на урочисті, лірико-драматичні, скорботні. Із впровадженням партесного співу храмова музика поступово набула авторства.

Партесна музика стала плідним музичним грунтом, з якого виріс хоровий концерт. Мабуть, закономірно, що саме в Україні з її багатими хоровими традиціями розквітнув і досяг вершини свого розвитку цей жанр хорової музики. Хорові концерти Максима Березовського, Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського – досягнення хорової культури не тільки української, але й світової. Зокрема, Д. Бортнянський увійшов в історію світового мистецтва як реформатор церковного співу. А в одному з храмів Нью-Йорка – Єпископальному соборі Святого Іоанна Богослова – його скульптурне зображення розміщене в одному ряду зі скульптурами найвидатніших авторів церковних творів – Давида, автора псалмів, святої Цецилії, покровительки церковної музики, святого Григорія Великого – Папи Римського, зо запровадив григоріанський хорал, а також європейських композиторів Джованні Палестрини, Йоганна Себастьяна Баха, Георга Фрідріха Генделя та ін.

Здобутки творців хорового концерту – це велич ний злет української церковної музики. Завдяки їхньому таланту й майстерності, обізнаності з досягненнями західноєвропейського мистецтва барокового і класичного стилів, які вони творчо використовували, музика М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського досягла високого мистецького рівня. Нині вона звучить у концертних залах України та поза її межами.

Воздвиження Чесного Хреста з родиною Яна Собеського. Хористи (фрагмент ікони)

( Переглянути відио:

1. https://www.youtube.com/watch?v=BUKnPf5vUR8

2. https://www.youtube.com/watch?v=rimcnqhnVN0

3. https://www.youtube.com/watch?v=FDzjxWcAAnE)

Яскравим спалахом стала українська хорова музика ХIХ–ХХ століть у творчості Кирила Стеценка, Якова Степового, Миколи Леонтовичаа, Миоли Лисенка та ін. Твори цих композиторів свідчать про високий рівеньмайстерності та професіоналізму.

Хорова музика є однією з найкращих сторінок спадщини основоположника української професійної музики Миколи Лисенка. Вона включає твори великої форми (кан тата«Радуйся, ниво неполитая») і ліричні, майже акварельні мініатюри («Сон», «Пливе човен»).

(музичний матеріал

1. https://www.youtube.com/watch?v=r05gKLmli1k

2. https://www.youtube.com/watch?v=mYrygXrCgDw)

Упродовж усього життя компо зитор звертався до спадщини Тараса Шевченка. Його сповнена громадянським і патріотичним пафосом поезія завжди надихала митця: музична шевченкіана М. Лисенка охоплює понад 80 вокальних і хорових творів. Серед них монументальною вершиною височить цикл «Музика до "Кобзаря"».

Хорова обробка Миколи Леонтовича «Щедрик» – це, напевне, найвідо-міша і найпопулярніша різдвяна пісня у світі, яка на сьогодні має безліч вокально-хорових та інструментальних інтерпретацій.

(музичний матеріал:

1. https://www.youtube.com/watch?v=_xJZ5ulg3C4)

Цікавою та унікальною сторінкою української музики є думи – жанр музичного фольклору,

властивий тільки українській національній культурі. На думку вчених-дослідників, їхньою появою завдячуємо козаччині. Думи – героїчна, драматизована, пройнята ліризмом поезія.

Боротьба козацтва iз завойовниками, життя бранцiв у неволi, тяжка праця на галерах, морськi

походи козакiв, козацькi повстання проти Польщi – усi цi подiї були мотивами українських дум. До кращих із цих творів належать: «Дума про козака Голоту», «Дума про Марусю Богуславку», «Дума про Самiйла Кiшку», «Дума про Iвана Богуна» та iн.

В оперному жанрі українське мистецтво також має свої досягнення. ХІХ століття увійшло в історію української культури під знаком становлення національних і професійних засад у галузі музичної творчості. В Україні з’явилися перші опери. Яскравим зразком є «Запорожець за Дунаєм» Степана Гулака-Артемовського – класичний взірець оперного жанру в українській музиці. Виразна й доступна музична мова із цитуванням зразків українськогофольклору, реаліс тичність музичних образів сприяли над звичай ній популярності твору.

(музичний матеріал:

1. https://www.youtube.com/watch?v=5RveoCtTK_k

2. https://www.youtube.com/watch?v=f7unFIQmRDU)

До другої половини ХІХ століття належить становлення національної композиторської школи, основоположником якої був Микола Лисенко. Вершинне досягнення оперної спадщини композитора – опера «Тарас Бульба», перейнята волелюбними мотивами й патріотичним пафосом.

(музичний матеріал6

1. https://www.youtube.com/watch?v=KX0RMWH586c

2. https://www.youtube.com/watch?v=2iDgjlh6qYI)

Ми маємо пишатися і здобутками української симфонічної та камерно-інструментальної музики. Мирослав Скорик, Євшен Станкович, Леся Дичко, Валентин Сильвестров та ін. – постаті, відомі не тільки в нашій країні, а далеко за її межами.

На творчості українських музикантів ХХ століття позначилися авангардні впливи. Експериментаторство в галузі сучасної техніки привело до появи нових синтетичних жанрів (опера-балет, балет-симфонія, фольк-опера, рок-опера тощо). Творчість представників українського авангарду виявила нові можливості музичної мови (В. Годзяцький «Розрив площин» для фортепіано, В. Загорцев «Градації», Л. Грабовський «Константи», В. Сильвестров «Спектри», «Кітч-музика»). І це велика заслуга митців новаторів, адже злет їхньої творчості (1960–1980-ті роки) – часи, коли в музичній культурі виявлялися дві системи – офіційна музика соцреалізму, яка попри загальну естетику творів на замовлення та «ювілейних штампів» мала значні творчі здобутки, та офіційно не визнана у власній країні творчість композиторів- «шістдесятників», які сповідували інші естетичні ідеали, утілюючи їх переважно в інструментальній непрограмній музиці. Прикладом цього є те, що новаторську творчість В. Сильвестрова спочатку високо оцінили за кордоном: він став лауреатом Міжнародної премії США, Міжнародного конкурсу молодих композиторів у Нідерландах.

У наш час в умовах творчої свободи, налагодження міжнародних зв’язків в українську музичну культуру проникають потужні струмені західно-європейського постмодернізму. Молоді композитори-професіонали починають активно звертатися до модерних засобів у звукообразній та технічній сферах, інтонаційних шарів джазу, поп-культури. Ці експериментальні пошуки по-своєму реалістично віддзеркалюють складність сучасного культурного простору.

(музичний матеріал:

1. https://www.youtube.com/watch?v=X4M68N7x6WQ

2. https://www.youtube.com/watch?v=fKJysgIoBOA

3. https://www.youtube.com/watch?v=i5q8m5oAPKM

4. https://www.youtube.com/watch?v=_PIJs2hE05c)

Ніні Матвієнко

Українська популярна музика ввібрала кращі традиції народних ліричних пісень і професійних солоспівів, а також зарубіжної естради. У другій половині ХХ століття сформувалися різні напрями вітчизняної музичної естради: поп-музика, рок-музика, джаз, авторська (бардівська) пісня. Збагатилася жанрова палітра популярної музики, зародився особ-

ливий різновид пісенної творчості - шлягер.

Українська естрадна пісня набула популярності в 1960–1970-х роках завдяки поширенню вокально-інструментальних ансамблів, серед яких найвідомішими були «Мрія», «Смерічка», «Кобза», «×ервона рута», «Кра яни», «Соколи» та ін. Відмітна риса кращих українських гуртів - опора на національний фольклор, використання українських народних інструментів поряд з електронними. Широкій популяризації естрадної пісні сприяв фестивально-конкурсний рух. Завдяки фестивалям, конкурсам та іншим формам підтримки («Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка», дитячий фестиваль «Крок до зірок») сучасна популярна музика досягла свого злету й українських виконавців почули в інших країнах світу.

Джаз в Україні зародився у 20–30-х роках ХХ століття й надалі розвивався в умовах андеграунду і неофіційної заборони. У містах створювалися джазові ансамблі, клуби, проводилися фестивалі («Обрії джазу», «Міні-Джаз-Фест», «Джаз-Коктебель» та ін.). Сьогодні сформована система професійної джазової освіти від школи до вишу. Стали традиційними цікаві радіопередачі, присвячені цьому виду музичного мистецтва («Темаз варіаціями», «35 хвилин джазу»).

гурт "Скрябін"

гурт "Океан Ельзи"

Напрям рок-музики постав у другій половині ХХ століття. Спочатку українські рок-гурти переважно орієнтувалися на відомі зарубіжні групи, особливо «Бітлз», або навіть копіювали їх. Поступово викристалізувалися національні традиції рок-музики, зокрема в мелодику проникли фольклорні інтонації, упроваджені україномовні тексти. Сьогодні рок-музика, що умовно розділилася на професійний і аматорський види, розвивається в численних напрямах. Виникають рок-клуби, проводяться всеукраїнські та міжнародні фестивалі («Рок-діалог», «Оберіг», «Країна мрій» та ін.). З-поміж відомих українські рок-гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Скря- бін», «Океан Ельзи» та ін. Професійні митці використовують елементи рок-музики у своїй творчості.

Українська музична культура ХХ століття – це довгий і складний шлях еволюційного зростання, втрат і здобутків, це, зрештою, наша історія, яку ми мусимо вивчати й критично оцінювати. Але насамперед захоплюймося найви􀃁ими її цінностями – самою Музикою, яка завжди полонила серця мільйонів українців і яку з великим інтересом відкривають для себе народи інших країн.

фестиваль "Країна мрій"

За цим посиланням здобувачі освти можуть переглянути роботи по ПЗ Українська музика https://www.youtube.com/watch?v=I8XNjsF7hNI

МАТЕРІАЛИ ДО НАПИСАННЯ КОНСПЕКТУ ЛЕКЦІІ НА ТЕМУ "ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ"

Українське театральне мистецтво бере початок від давньослов’янських обрядів, мистецтва скоморохів, які часто виступали з ляльковими виставами. У козацько-гетьманську добу спалах розвитку театрального мистецтва пов’язаний щонайперше зі шкільним навчанням.

Шкільний театр українського бароко започаткував драму як сценічне дійство, що відбувалося за певними правилами з декораціями, шумовими ефектами та іншими сценічними засобами.

Окремий вид драми, що сформувався в цей період, – вертеп (Вертеп – назва печери поблизу Віфлеєму, у якій, за біблійною легендою, народився Ісус Христос). Акторами вертепа були ляльки.

Відиоматеріал для перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=QJyJDvao-o8

Елементами театрального мистецтва було наповнене й життя козаків. У всіх полках були музиканти, адже в похід козаки вирушали з піснями. Вони активно проводили дозвілля: танцювали, співали, слухали кобзарів і самі розповідали про свої подвиги. На Січі панувала сміхова стихія, яка ініціювала багато жартів. Любили козаки й театр календарної обрядовості (зокрема, вони були дотепними колядниками, стрибали через вогнища на Івана Купала), організовували вертеп та різні театрально-карнавальні дійства.

Відиоматеріали для перегляду:

1. https://www.youtube.com/watch?v=0kefASP8xqY

Вершинним злетом розвитку українського театру стала творчість "театру корифеїв" – першого професійного українського театру, відкритого в 1882 ро ці в Єлисаветграді (нині – Кропивницький). Засновником театру був Марко Кропивницький, після нього театр очолював Микола Садовський, який боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони, розвинув кращі здобутки «театру корифеїв» у поєднанні з європейськими традиціями.

Відеоматеріали для перегляду:

1. https://www.youtube.com/watch?v=OnOZWCL7bJs

2. https://www.youtube.com/watch?v=Qhf2aZQ3qfM

3. https://www.youtube.com/watch?v=yv3zHi0sfxM

4. https://www.youtube.com/watch?v=-IApXLLDCvk

Із цим творчим колективом також пов’язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, Івана Карпенко-Карого. Перший стаціонарний український театр було відкрито в Києві 1907 року. Стиль театру об’єднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю і несхожістю на жоден театр того часу. Важливим елементом у театрі була музика. Крім опер («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Продана наречена» Бедржіха Сметани, «Галька» Станіслава Монюшка, «Катерина» Миколи Аркаса), ішли вистави мішаного жанру – музично-драматичні, де велика роль приділялася пісням і танцям, наприклад «Енеїда» Івана Котляревського. Тому в театрі діяв постійний злагоджений оркестр. Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори Микола Лисенко та Кирило Стеценко, художнє – Василь Кричевський. Майстри «театру корифеїв» створили національну школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

Відиоматеріали для перегляду:

1. https://www.youtube.com/watch?v=TuVFZBRNmhs сучасна постановка Енеїди

2. https://www.youtube.com/watch?v=LNQACv-b_xQ сучасна постановка Натала Полтавка

3. https://www.youtube.com/watch?v=1fFSau65fQI

4. https://www.youtube.com/watch?v=VlIChEa8Bo0&t=247s вистава За двома зайцями (аматорський театр)

5. https://www.youtube.com/watch?v=ijQqcgqq8Wc вистава Лісова Пісня

ХХ століття – яскрава доба розмаїття стильових форм і світоглядних позицій. Саме тоді з’являються новаторські п’єси нових драматургів, що відбивають важливі етичні й психологічні проблеми (Леся Українка), неоптимістичні кризові мотиви (Володимир Винниченко), передчуття близьких трагічних політичних подій, що відбуватимуться в Україні (Гнат Хоткевич).

Театральні пошуки нового українського мистецтва були суголосні світовим. Знані світові режисери Рейнгардт, Станіславський, Меєргольд, Вахтангов, Брехт доводять, що суттю новочасного театру є не відтворення життя способом самого життя, що було притаманно сценічному мистецтву ХІХ століття, а його образне перетворення.

Фундатором нового українського теат ру стає Лесь Курбас. Розпочавши роботу в дореволюційних театрах Львова, Тернополя, Києва, режисер формував зачатки нової театральної школи. У 1916 році він створив Молодий театр – театр пошуків нових форм утілення тогочасної та класичної драматургії. Через 10 років Лесь Курбас заснував філософський театр «Березіль» (Харків, 1926–1933), у виставах якого митець малює всесвіт, де головною рисою стає особлива довіра до життя людини в усіх його суперечностях.

Відиоматеріали для перегляду:

1. https://www.youtube.com/watch?v=zHsfs42-40w

2. https://www.youtube.com/watch?v=BZM04VgW9RY

Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з творчістю драматурга Миколи Куліша і художника Вадима Меллера. П’єси Миколи Куліша у блискучій постановці Леся Курбаса стали вершиною діяльності театру «Березіль». У добу п’єс-агіток драматург представив на сцені психологію героя. Такі актори, як Йосип Гірняк, Марян Крушельницький, Амвросій Бучма та ін., майстерно відтворювали образи спектаклів. За життя М. Куліша з тринадцяти його п’єс шість не було дозволено до постановок, але й ті, що йшли, із часом були заборонені. Так само як і Лесь Курбас, драматург загинув у Соловецьких таборах у 1937 році.

Відиоматеріали для перегляду:

1. https://www.youtube.com/watch?v=2k5IBjktzM8

Нині в Україні понад 130 професійних театрів, серед них національні, драматичні, музично-драматичні, театри драми і комедії, юного глядача, ляльок та театри-студії. У конкуренції з іншими масовими видовищами театр шукає свою нішу, адже він має власну унікальну «зброю» – безпосередній енергетично-смисловий контакт між актором і глядачем.

Театр завжди був відображенням дійсності, немов у дзеркалі показуючи су спільству його вразливі місця, проблеми і здобутки. Сьогодні розвиваються традиційні та новаторські театри. Деякі сучасні колективи здійснюють пошуки підкреслено видовищної форми завдяки яскравій

сценографії, епатажності гри акторів. Режисери експериментують щодо вільної інтерпретації авторських текстів, скорочуючи їх до мінімуму, змінюючи іншими формами сценічної виразності – роблячи акценти на пластиці, міміці, хореографії, пантомімі. Це пояснюється «кліповістю» нашого життя, мислення, через що сучасні глядачі зазвичай важко сприймають

довгі монологи.

І навпаки, з’являються вистави в жанрі «verbatim» («документальний театр»), у якому слову відводиться домінуюча роль, театральні постановки повністю складаються з реальних монологів або діалогів звичайних людей, перепромовлених акторами. Монолог, що не редагу-ється, а лише монтується автором, є основною складовою змісту і дії. Саме текст, а не подія стає головним чинником дії, формуючи нові умови театральної гри, які більше відповідають сучасним тенденціямкультури. Мовленнєва форма втілення набуває нового, осучасненого, адекватного змісту. Отже, не втрачаючи актуальності, мовлення набуває нового культурного значення – стає носієм не інформації, а дії. І це нормальні процеси, адже театр, як і будь-яке мистецтво, постійно еволюціонує. щоб торкнутися душевних струн людини зі сцени (в одному дублі!), потрібно нести тільки правду, вірити в того героя, якого граєш, на кілька годин зливатися з оточенням, і тоді публіка забуде, що перед нею лише сцена, а на ній – тільки гра. У всьому цьому й полягає унікальність театру як мистецтва.

Імовірно, театр не зазнає серйозних змін у майбутньому. Можливо, буде винайдено нові контакти з глядачем, нові варіації на вічні, класичні теми. Але основою завжди будуть дві складові – глядач і творець (автор, режисер, актор). Без літературного матеріалу та режисерсько-акторської інтерпретації немає вистави, а без глядача – немає самого театру. Потрібна постійно зацікавлена публіка, вона тепер вельми досвідчена і вимоглива, та театрам доводиться їй відповідати.

Дівчата скидую вам матеріали по нашій з вами лекції "Здобутка Українського кіно" там знаходяться відиоматеріали їх багатенько, але вони дуже цікаві. Всі відио невеликого розміру, одне лише про сучасне Українське кіно величеньке, але продивіться будьласка. Для конспекту завантажую вам підручник (параграф 27, стор. 202-211). Тема дуже цікава. Бонусне відио про те, як наші зірки озвучують мульфільми.